Автор: Alex Veritas
Нещодавно в залах Центрального будинку художника завершилася масштабна виставка «Діти – Дерево Життя». Ця подія стала справжнім місцем сили, де крізь архетипи та сучасні виклики формувалася нова площина розмови про українську ідентичність. Проєкт об’єднав митців навколо центральної метафори: коріння як предків, стовбура як сьогодення та крони як наших дітей. Проте, навіть після закриття експозиції, у пам’яті глядачів яскраво пульсує одна робота — монументальна і глибока картина «Останній» відомого художника Миколи Григоровича Савченка.
Левкас, що дихає вічністю
Перше, що вражає при погляді на полотно «Останній», — це техніка виконання. Микола Савченко обрав складний і традиційний шлях: фанера, левкас та темпера. Цей вибір не є випадковим, адже левкас, притаманний давньому іконопису, додає роботі особливого сакрального звучання. У 2025 році митець створює твір, де кожна деталь просякнута символізмом, а поверхня картини здається живою, ніби вона ввібрала в себе пам’ять поколінь.
Ба більше, поєднання темперних фарб і графічної чіткості створює унікальний візуальний ритм. Автор використовує орнаментальний фон, який нагадує структуру дерева або засіяне поле, що ідеально перегукується з темою виставки про коріння та проростання.
Сюжет як дзеркало епохи
У центрі композиції ми бачимо дерево, розділене навпіл: одна його частина квітуча й плодюча, інша — суха та оголена. Це потужний символ роздоріжжя, на якому опинилася людина. Ліворуч — постать чоловіка, атлетичного, але вразливого у своїй оголеності. Він тримає тканину, яка нагадує плащаницю або сувій долі, символізуючи перехід або завершення певного циклу.
З іншого боку дерева сидить жінка в традиційному українському строї — хранителька коду. Вона вишиває або тримає червону нитку долі, що тягнеться через усе полотно. На її колінах — полотно з орнаментом, що нагадує піксельну карту або QR-код сучасності. Це і є те поєднання архетипу та сучасності, про яке заявляли куратори виставки. Отже, художник ставить перед нами питання: що саме ми передаємо далі? Яку нитку ми вплітаємо в загальне полотно нації?
Яблука на снігу: між раєм та реальністю
Нижня частина картини наповнена особливим драматизмом. Стиглі, криваво-червоні яблука лежать на снігу поруч із перевернутою лавкою та важкою геометричною фігурою, що нагадує літеру «А» або фрагмент зруйнованої опори. Це нагадування про те, що надія на майбутнє — не наївна, а вистраждана та здобута крізь виклики.
До того ж, контраст між теплими вохристими відтінками та холодним білим снігом створює відчуття тривоги, яка межує зі спокоєм. З одного боку, ми бачимо руйнацію побуту, а з іншого — незламність духу. Картина Савченка «Останній» стає філософською опорою для глядача, змушуючи кожного прожити власну історію відповідальності перед майбутнім.
Спадщина, що формує майбутнє
Микола Григорович Савченко через цей твір нагадує нам, що культура — це внутрішня опора нації. Його «Останній» — це не про фінал, а про момент істини. Про те, що навіть коли дерево здається сухим, у його плодах і в червоній нитці, яку тримає жінка, зберігається потенціал для нового життя.
Зрештою, саме через такі глибокі образи ми відчуваємо найбільш чесну правду про себе. Виставка завершилася, але запитання, які поставив Микола Савченко, залишаються з нами. Що ми лишаємо після себе в кроні нашого спільного Дерева Життя?. Ця картина — маніфест сили, віри та безперервності буття, який заслуговує на те, щоб бути почутим і осмисленим кожним українцем.
Виставка всеукраїнського культурно-мистецького проєкту «Діти – Дерево Життя» була відкрита для глядачів, проходить на 3-му поверсі Центрального Будинку художника, вул. Січових стрільців 1-5, Київ до 07 грудня 2025
Організатор Всеукраїнського культурно-мистецького проєкту «Діти – Дерево Життя»: Національна спілка художників України. Кураторка проєкту: Тамара Чернявська
Офіційний промо партнер: перша українська мистецька агенція Art Fine Nation (https://www.artfinenation.com/).
Читайте про цікаві виставки в Українському арт-медіа «Україна Мистецька» – https://ukraineart.com.ua/category/mystetski-podii
