як українські митці розкодовують Мазепу
Днями в залах Музеї Гетьманства (https://www.instagram.com/hetman_museum/) я спостерігала за тим, як простір починає дихати абсолютно новою енергією. На стінах з’являлися не просто полотна — розгорталися справжні літописи почуттів, складні колажі з тисячами дрібних деталей, що нагадували крила птахів, та глибокі, сакральні сфери, поцятковані складними геометричними кодами й бароковим золотом. Коли світло з вікон старовинної будівлі впало на задимлені, майже іржаві відтінки та графічні штрихи Микільського собору, стало зрозуміло: історія тут не експонується. Вона тут твориться просто зараз.
Саме в такі моменти усвідомлюєш парадокс нашої культурної пам’яті. Ми десятиліттями шукали Івана Мазепу в підручниках, намагалися розгледіти його справжні риси на старих парсунах, сперечалися про портретну схожість. Але Мазепа — це не обличчя. Це тектонічний зсув, який колись стався в європейській свідомості, і який ми досі намагаємося залікувати у власній колективній травмі. Ми застрягли між нав’язаним імперським тавром і внутрішнім бажанням захиститися, часто спрощуючи гігантську постать європейського візіонера до банального етнографічного пафосу.
Це не класична групова виставка, де автори просто ділять простір стіни. Це масштабне розгортання всеукраїнського культурно-просвітницького мистецького проєкту «КОД МАЗЕПИ», де група сучасних українських митців пішла в глибоке інтелектуальне дослідження. Вони занурилися в європейську та українську літературу від XVIII століття до сьогодення, щоб витягнути образ Гетьмана з тенет стереотипів.
У межах другого епізоду — «Драма честі та сили» — кожен автор обрав свій слот для розкодування. Хтось пішов за Юліушем Словацьким у лінію «Романтичного бунтаря», де панує етика аристократичної честі, вино, оксамит та фатальний вибір. Хтось обрав масштаб «Державного титана» за текстами Готтшалля та Мютцельбурга, досліджуючи самотність стратега на європейській політичній шахівниці через образи печаток, корон та сувоїв. А хтось, за Богданом Лепким, почав зводити «Творця нації», чий собор і барокові знамена проростають крізь камінь і час.
«Ми не шукаємо збігу ліній на старих гравюрах — ми повертаємо Мазепі його законний статус головного героя європейської драми, де сталева кіраса минулого органічно ховається під сучасним камуфляжем».
Це серце нашого проєкту. Валерій Франчук та Олексій Овчаренко, чиї роботи стали монументальною основою цієї експозиції, ведуть складний діалог із часом. Поруч із ними свої візуальні коди, текстильні контрасти, графічні лінії та філософські сфери розгортають Наталія Дука, Олена Голембовська, Віта Терен, Ванда Орлова, Світлана Польова, Майя Коба, Неля Марчук, Наталія Бондар, Наталія Ходаковська, Оксана Альміз, Вікторія Статівка та Василь Кривенко. Вони поєднують барокове золото із суворими кольорами випробувань, доводячи, що пута імперії зрештою розриваються силою культури.
Наша велика річна подорож триває, і після успіху першого етапу ми готові відчинити наступні двері, перенісши експозицію у новий простір музею, де нові полотна зустрінуться із роботами-амбасадорами першої виставки.
Цей живий діалог між століттями та авторами вийде за межі полотен уже найближчим часом. Ми запрошуємо вас не на офіційне відкриття із зачитуванням регалій, а на справжню, живу кураторську зустріч та дискусію з митцями, які створюють цей проєкт. Вона відбудеться 11 липня о 14:00 в Музеї Гетьманства. Приходьте почути голоси тих, хто мовою фарб і символів деокуповує нашу історію, і відчути, як величне минуле стає дзеркалом нашої сьогоднішньої стійкості.
Знайомтесь з Мистецькими подіями на сторінках аналітичного видання «Україна мистецька» – https://ukraineart.com.ua/category/mystetski-podii
