Твори Валерія Франчука на виставці «Світло і тінь» в Миргороді

Автор статті: Ванда Орлова

Днями Миргородський краєзнавчий музей імені Опанаса Сластьона знову став місцем зустрічі митців і глядачів. Тут учетверте представили мистецький проєкт «Перехрестя поколінь. Воля», який об’єднує художників різних поколінь, творчих напрямів і регіонів України.

Цього разу експозиція отримала назву «Світло і тінь». Особливий сенс цієї події полягає ще й у присутності на виставці творів Народного художника України Валерія Франчука (https://www.facebook.com/art.valerii.franchuk/). Адже є художники, чиї роботи просто доповнюють експозицію. А є ті, чия присутність змінює масштаб розмови, яку веде виставка.

Світло і тінь як спосіб говорити про Україну

Світло і тінь — одна з найдавніших художніх метафор. Світло — це не лише колірна категорія. Це надія, життя, рух, можливість побачити.

Тінь теж не є лише відсутністю світла. У ній живуть пам’ять, біль, невідомість, переживання, для яких іноді важко знайти слова.

Для української історії ця метафора має особливу силу.

Наша культура формувалася між великими злетами й великими втратами. Між прагненням до свободи та боротьбою за право залишатися собою. Між красою рідної землі й трагедіями, які вона пам’ятає.

У такому контексті присутність творів Валерія Франчука на виставці «Світло і тінь» набуває особливого змісту.

Понад пів століття його творчість є великою художньою розмовою про Україну. Не про Україну як абстрактний символ. Про землю, на якій живуть люди. Про історію, що залишає сліди в людських долях. Про трагедії, які неможливо викреслити з пам’яті. Про боротьбу, яка змінює покоління.

І про світло, яке залишається в людині навіть тоді, коли історія проходить через свої найтемніші сторінки.

У творчості Франчука світло пам’ятає про тінь

Валерій Франчук належить до художників, для яких сюжет ніколи не є декоративною оболонкою картини. За кожним образом стоїть пережитий або глибоко осмислений досвід.

Його творчість складається з великої кількості окремих робіт і багаторічних тематичних циклів, які разом утворюють масштабний візуальний літопис України. «Кобзар у творах Валерія Франчука», «Розгойдані дзвони пам’яті», що присвячений трагедії Голодомору, історичні та філософські полотна, образи української землі й людини — у різних темах художник повертається до одного великого питання: ким ми є і що пам’ятаємо.

У цьому художньому літописі є і світло, і тінь. Але вони не існують окремо одне від одного. Світло стає відчутним через досвід темряви. Надія набуває ваги після втрат. Свобода має ціну, коли ми пам’ятаємо, скільки поколінь за неї боролися.

У творчості Валерія Франчука світло має вагу, бо його образи пам’ятають про тінь.

Для мене ця думка пояснює, чому його роботи мали бути представлені на виставці з такою назвою. У творчості Валерія Франчука світло не існує без пам’яті про тінь. Надія має вагу, бо за нею стоїть досвід втрат. Свобода набуває змісту, коли ми пам’ятаємо, яку ціну за неї платили покоління українців.

Його твори не прикрашають історію і не відвертаються від її найболючіших сторінок. Але в них завжди залишається простір для людини, яка здатна вистояти.

Побачити горизонт там, де перед очима ще багато темряви.

Про Мистецькі події в художньому мистецтві читайте в аналітичному виданні «Україна мистецька» – https://ukraineart.com.ua/category/mystetski-podii