Автор : Тамара Чернявська (https://www.facebook.com/tamara.galagan.3)
Творча спадщина Володимира Андрійовича Чепелика (1945–2021), народного художника України та багаторічного голови Національної спілки художників України, є фундаментальною для української монументальної пластики періоду національного відродження. Його мистецький метод — це блискучий синтез академічної школи, глибокого психологізму та вміння втілювати національний темперамент через образну пластичну мову. Володимир Чепелик не просто створював пам’ятники; він займався своєрідною меморіальною археологією, повертаючи нації її історичні постаті та трагічні події.
Основний доробок Володимира Андрійовича зосереджений у меморіальних ансамблях та історичних композиціях, які відіграли вирішальну роль у формуванні візуального простору Києва та інших міст у пострадянський період. Він став майстром «національної героїки», створюючи образи ключових фігур української незалежності та культури, таких як Михайло Грушевський (за що отримав Шевченківську премію) та Олесь Гончар, свідчать про його віртуозне володіння архітектонікою форми.
Скульптор використовував чіткі, узагальнені об’єми, що надають його фігурам відчуття непорушної ваги та вічності. Монументи завжди мають вивірену архітектоніку, де кожен елемент підпорядкований загальній вертикальній або горизонтальній осі. Це підкреслює історичну вагомість зображеної постаті чи події.
Митець уникав надмірної деталізації на користь виразного, лаконічного жесту. Жест (нахил голови, положення рук, що утримують чи вказують) стає ключовим наративним елементом, який замінює довгі пояснення. Наприклад, у трагічних меморіалах (як-от пам’ятники жертвам Чорнобиля чи репресій) він застосовував принцип смислового контрасту: груба, ніби розірвана фактура матеріалу протиставляється витонченості ліній людської фігури, посилюючи відчуття болю та зламу епох.
В. Чепелик створив блискучу галерею портретів, у якій розкривається його глибокий психологізм. Для кожного героя він віднаходив відповідну форму пластичного вислову.
На відміну від гладкого академічного ліплення, митець часто залишав на поверхні бронзи або глини сліди енергійного руху різця або пальців. Ця нервова, активна фактура створює ефект пульсуючого життя і передає внутрішню творчу напругу (як це характерно для портретів митців та інтелектуалів). Таким чином, характер передається не лише мімікою, а й «темпераментом матеріалу».
Портретні бюсти чи скульптури завжди мають глибокий погляд і виразну міміку. Він умів сфокусувати увагу глядача на духовних якостях особистості, використовуючи світлотінь, яка посилює драматизм рис обличчя і підкреслює інтелектуальну чи емоційну глибину героя. Його портрети – це не просто зображення, а скульптурні біографії.
У станковій скульптурі Володимир Чепелик демонстрував найбільшу пластичну свободу та творчі пошуки.
Станкові твори часто мають більш ліричний та камерний характер. Тут митець дозволяв собі далі відійти від реалістичної достовірності, використовуючи стилізацію та узагальнення форми для передачі універсальних людських почуттів. Роботи, що зображують складні емоційні стани, часто мають експресіоністичні елементи: деформацію форми, динамічну композицію та активну взаємодію об’ємів, що підсилює ефект емоційного потрясіння. Цей напрямок підкреслює філософський бік його творчості.
Володимир Чепелик, як педагог і професор Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, сформував цілу плеяду українських скульпторів. Його творчість є яскравим прикладом того, як національний темперамент може бути втілений у монументальній пластиці, що робить його ключовою фігурою в процесі формування канону українського мистецтва кінця ХХ століття. Його пам’ятники стали маркерами новітньої української державності та національної самосвідомості.
Читайте цікаві і пізнавальні статті в аналітичному on-line виданні Україна Мистецька – https://ukraineart.com.ua/category/imia-v-mystetstvi
